У 2019 році на Україну
чекають президентські та парламентські вибори. Як не дивно, не зважаючи на два
Майдани та купу років, що промайнули, на політичному полі продовжують грати
визначні ролі політики, які з’явились на широкий загал у 1998 році, під час
парламентських виборів. Тоді вони йшли до Верховної Ради однією дружньою
командою під проводом партії під назвою СДПУ(О). За
результатами виборів до ВР України в 1998 році, в парламенті була
сформована однойменна фракція, в яку увійшло спочатку 18 депутатів, а потім
доєдналося ще більше двох десятків з числа незалежних. Прізвища деяких з них нікому нічого не скажуть
сьогодні - дехто помер, чи не займається активною політичною діяльністю. Але деякі
персони не просто знайомі читачеві, вони є визначними особистостями для
сучасної України.
Пригадаємо цих непересічних людей.
1. Леонід Кравчук
– колишній президент України, за радянські часи – діяч КПРС високого рангу.
Дослужився в українській компартії до звання члена ЦК КПУ (1981-91 рр.),
завідувача ідеологічного відділу (1988-90 рр.) та кандидата у члени Політбюро
КПУ (1989-90 рр.). Також відомий тим, що
був одним з трьох підписантів «Біловезької угоди» (два інших – Б. Єльцин та С.
Шушкевич) 1991 р., яка фактично призвела до розпуску СРСР.
2. Євген Марчук –
колишній прем’єр-міністр України (1995-96 рр.), Генерал армії України (1994 р.),
недовгий час був керівником фракції СДПУ(О) в парламенті (1998 р.), і вийшов
звідти після того, як партія ухвалила рішення про підтримання Л. Кучми на
президентських виборах 1999 р. Міністр оборони України (2003-04 рр.). За
радянські часи працював на різних посадах у КДБ УРСР, ставши першим заступником
голови у 1990 р. Після здобуття Україною незалежності, у 1991-94 рр. очолював СБУ. Балотувався
в президенти України у 1999 році (не пройшов у другий тур). Зараз є
представником України у Тристоронній контактній групі на Мінських перемовинах
щодо ОРДЛО.
3. Василь
Онопенко – правник, суддя, міністр юстиції України (1992-95 рр.), голова
Верховного суду України (2006 – 2011). Один із засновників СДПУ(О), і голова
партії. Але в жовтні 1998 року був позбавлений цієї посади та покинув лави
партії. У 1999 р. увійшов до фракції «Батьківщина». У 2011 році було відкрито
кримінальну справу щодо Євгена Корнійчука, заступника міністра юстиції та зятя
В. Онопенка. Подейкували, що справу було відкрито спеціально для того, аби В.
Онопенко не висував свою кандидатуру на виборах голови Верховного суду. Після цього відійшов від політичної діяльності.
4. Віктор
Медведчук – мабуть, найодіозніша фігура сучасної української політики. Юрист,
адвокат, вже через рік після закінчення юрфаку Київського університету ім. Т.
Шевченка у 1978 році, став захисником дисидента Ю. Литвина, пізніше В. Стуса.
Обох було засуджено до тюремного ув’язнення і загинули у радянських таборах. Зрозуміло, що роль адвоката у тих
процесах була номінальною, але ніхто не примушував В. Медведчука ставати захисником
дисидентів. Якби там не було, але після тих процесів, кар’єра молодого юриста пішла вгору. З жовтня 1998 році – лідер СДПУ(О),
віце-спікер парламенту, керівник адміністрації президента (2002-04 рр.) і ,
нарешті, мабуть його головне досягнення - кум президента РФ В. Путіна та
провідник його ідей в Україні.
5. Григорій
Суркіс – підприємець, колишній начальник управління виробничо-технологічної
комплектації тресту «Київжитлорембудмонтаж» та заступник начальника виробничого
житлово-ремонтного об'єднання Київського міськвиконкому (1975-91 рр.). Народний депутат України (1998 – 2006 рр.),
віце-президент УЄФА (2013 – до цього часу). Балотувався у мери Києва у 1999
році. Зараз тримається на дистанції від політики.
Крім цього, в
парламент, у складі СДПУ(О) тоді пройшло ще декілька відомих особистостей:
- Нестор Шуфрич, молодий бізнесмен та перспективний політик із Закарпаття, який за останні 20 років став старим та безперспективним, але і досі є депутатом ВР від Опозиційного блоку;
- Олександр Зінченко (помер у 2010 році) – медіаменеджер, активний партієць, який прославився скандалом з «любими друзями». Нагадаємо, що у 2005 році О. Зінченко звинуватив у корупції секретаря РНБО П. Порошенка, помічника президента В. Ющенка О. Третякова та лідера фракції «Наша Україна» у парламенті М. Мартиненка. О. Зінченко вимагав відокремлення політики від бізнесу, натякаючи на те, що П. Порошенко, який з 1998 року працює на держслужбі, тим не менш, активно займається бізнесом, збільшує статки, користуючись своїм становищем при владі. В результаті, через деякій час П. Порошенко подав заяву на звільнення з посади секретаря РНБО.
- Ігор Плужников (помер у 2005 році) – засновник та власник каналу Інтер.
- Петро Порошенко – нинішній президент України, який перший раз потрапив до парламенту у складі фракції СДПУ(О). Трохи раніше, у 1998 році П. Порошенко став членом партії СДПУ(о). Мандат здобув за мажоритарним округом. Входив у парламентську фракцію об'єднаних соціал-демократів, був обраний членом Політбюро СДПУ(о). Щоправда, за два роки Петро Олексійович залишив лави СДПУ (О) та створив свою фракцію під назвою "Солідарність".
З 1998 року багато
чого змінилось не тільки в українській політиці, але і в світі. Молодість вже
давно позаду, а команда, «без которой не жить», все же у керма, принаймні,
найкращі її представники. Щоправда, зараз вони опинились по різні боки барикад.
Петро Порошенко збирається знову балотуватися на пост президента України, В.
Медведчук докладає зусиль для обміну полоненими та розвиває новий політичний
проект «За життя», який орієнтований на зближення з Росією чи взагалі –
входженню України до складу РФ. Піарники П. Порошенка, деякі з котрих раніше
працювали на Ю. Тимошенко, вважають чи не всіх інших кандидатів в президенти
російськими агентами, особливо тих, хто якимось чином пересікався у житті з В.
Медведчуком. Очевидно, що тільки діючому президенту вдалося співпрацювати з
одіозним політиком та не перетворитися на агента Росії. Що не може не тішити.
«На верность
проверяются таланты, нам есть за что судьбу благодарить. Мы преданы
единственной команде, Команде, без которой нам не жить»…
Немає коментарів:
Дописати коментар