У своїй доповіді російському імператору Ніколаю IІ в 1900-му році, військовий міністр генерал О. Куропаткін писав, що протягом XVIIІ-XIX століть імперія провела у війнах 128 років, і тільки 72 з них були мирними. Крім того, зі 128 років тільки 5 припадають на оборонні війни, всі інші - це загарбницькі походи. За цей час населення Російської імперії збільшилося з 12 до 132 млн людей. XX століття стало не менш кривавим та сповненим війнами, масштабу яких ще не знало до того часу людство. Розпочалося воно з російсько-японської війни (1904-05 рр.), продовжилося Першою російською революцією (1905-07 рр.) та Першою світовою війною (1914-18 рр.). Після захоплення влади більшовиками у жовтні 1917-го року, вони оголосили про прихід ери миру та щастя для всього людства. Перший документ, який був проголошений новою владою, мав назву «Декрет про мир», який декларував принцип мирного співіснування держав з різним суспільним ладом; пропонував усім воюючим державам та урядам негайно розпочати переговори про укладання миру без анексій і контрибуцій та припинити імперіалістичну війну. Втім, дуже швидко більшовики втягнули народи колишньої Російської імперії у ще більш криваву бійню. За даними різних дослідників, втрати Росії у Перший світовій війні (1914-1917 рр.) склали до 3,3 млн людей, а під час Громадянської війни та нового захоплення територій новостворених національних республік загинули від бойових дій, грабежів, мародерства, хвороби і т.п. близько 7 млн людей за дуже приблизними підрахунками.
Одержавши перемогу і закріпившись при владі, більшовики створили нову країну – СРСР (22 грудня 1922 р.), та миттєво почали вести війни практично з усіма своїми сусідами. Тільки на відміну від клятих імперіалістів, вони майже не оголошували війни іншим країнам. Подібна практика існувала не тільки в СРСР, але й перекочувала до новоствореної у 1991-му році Російської федерації. Головною ознакою цих воєн залишається неофіційний характер. За 28 років свого існування РФ не вела жодної війни, хоча в реальності майже постійно втручалась у справи своїх сусідів за допомогою зброї. Що таке неоголошена війна? Це - військове втручання однієї держави на території іншої без офіційного оголошення війни. При цьому держава-агресор формально залишається «мирною і доброзичливою» по відношенню до об'єкта вторгнення. Прикладом сучасної неоголошеної війни може слугувати анексія Росією частини суверенної території України у 2014-му році та розпалення військових дій на Донбасі. При цьому війна офіційно не була оголошена, але мала всі ознаки військових дій.
В результаті Жовтневого перевороту 1917 року виникло нове державне утворення - «Радянська Росія». Саме вона стала ініціатором неоголошених війн. Голосно заявляючи про те, що «робітничий клас, коли він завоює владу, один тільки зможе повести політику світу не на словах ... а на ділі» (В. Ленін), більшовики в ім'я торжества «світової революції» активно підтримали короткочасні соціалістичні держави – Баварію, Угорщину та Словаччину, яким була надана допомога в «дзвінкій монеті». Червона армія з перших днів свого існування почала виконувати «інтернаціональний обов'язок». Під час наступу на Варшаву влітку 1920-го року, керманичі радянських військ, не збиралися обмежувати наступ польськими теренами, зазіхаючи на Берлін, Париж і Лондон. Тільки військова поразка вгамувала апетити «полум’яних борців за щастя народів світу», які на якійсь час відмовились від ідей захоплення Європи. Трохи пізніше, переслідуючи розрізнені білогвардійські частини, її регулярні підрозділи вступили на територію суміжної Монголії (1921 рік), де негайно "влаштували" революцію, яка призвела до створення другої соціалістичної держави в світі. Взагалі, Володимир Ілліч Ленін був великий мастак створення революційних ситуацій. Декларуючи права народів Російської імперії на самовизначення, товариш Ленін регулярно відправляв цілі армії в Україну за хлібом, підтримував більшовиків в Фінляндії, не забував про «дружній» далекий Туркестан.
Після смерті більшовицького керманича його нащадки не припинили політики підриву суспільного ладу на території сусідніх країн. Неоголошені війни велися по всьому периметру СРСР, ближнім та далеких регіонам, скрізь, куди мали можливість дотягнутися вожді країни пролетарів. Радянські та, пізніше, російські війська брали активну участь як у зовнішніх, так і внутрішніх конфліктах.
Зовнішні неоголошені війни:
У Монголії:
- вторгнення, бойові дії та встановлення радянської влади у Монголії – 1921 р.
З Іраном:
- бойові дії та встановлення радянської влади у Північному Ірані у 1920 – 21 рр.;
- тимчасова окупація країни радянськими військами у 1941 - 46 рр.
У Китаї:
- бойові дії з серпня 1924 по липень 1927 р.;
- в жовтні - листопаді 1929 р.;
- в січні 1934 р.;
- з липня 1937 по вересень 1944 р.;
- з березня 1946 року по квітень 1949 р.;
- березень - травень 1950 року (особовий склад групи військ ППО);
- бойові дії в районі острова Даманський: березень 1969 р.;
- Бойові дії в районі озера Жаланашколь: серпень 1969 р.
В Іспанії:
- Бойові дії під час Громадянської війни в Іспанії: 1936 – 1939 рр.
У Польщі:
- вторгнення до Польщі у вересні 1939-го року та приєднання до СРСР територій Західної Білорусі та Західної України.
У Естонії, Латвії та Литві:
- ультиматуми, введення військ та анексія трьох держав у 1940-му р.
У Румунії:
- ультиматум, введення військ та відторгнення Бессарабії та Північної Буковини: 28 червня – 3 липня 1940-го р.
З Японією:
- бойові дії на озері Хасан: 29 липня 1938 р.;
- на річці Халхин-Гол: 11 травня – 16 вересня 1939 р.
У Кореї:
- участь у Корейській війні у 1950-53 рр.
У НДР:
- придушення антиурядових виступів в НДР у 1953 р.
В Угорщині:
- придушення угорського повстання в 1956-му році.
В Алжирі:
- бойові дії під час війни за незалежність Алжиру в 1962-64 рр.
В Єгипті:
- бойові дії з жовтня 1962 року по березень 1963 р .;
- червень 1967 р .;
- 1968 р .;
- з березня 1969 по липень 1972 р .;
- з жовтня 1973 року по березень 1974 р.
В Єменській Арабській Республіці:
- бойові дії з жовтня 1962 року по березень 1963 р .;
- з листопада 1967 по грудень 1969 р.
У В’єтнамі:
- з січня 1961 по грудень 1974 р., підтримка в’єтнамців у боротьбі проти французів та американців;
На Кубі:
- «Карибська криза» (розміщення балістичних ракет з ядерним озброєнням на Кубі) – 1962 р.
У Сирії:
- бойові дії: червень 1967 р .;
- березень - липень 1970 р .;
- вересень - листопад 1972 р .;
- жовтень 1973 р.;
- червень 1982 р.;
- вересень 2015 р. – до цього часу.
У Чехословаччині:
- придушення «Празької весни»: 21 серпня – 11 вересня 1968 р.
В Анголі:
- бойові дії з листопада 1975 р. по листопад 1979 р.
В Мозамбіку:
- бойові дії у 1967 - 1969 рр .;
- з листопада 1975 по листопад 1979 р .;
- з березня 1984 року по квітень 1987 р.
- участь в бойових діях: 2019 р. – до цього часу.
В Ефіопії:
- бойові дії з грудня 1977 по листопад 1979 р.
В Камбоджі:
- бойові дії: квітень - грудень 1970 р.
В Бангладеш:
- 1972 - 1973 рр. (кораблі та допоміжні судна ВМФ СРСР).
В Лаосі:
- бойові дії з січня 1960 по грудень 1963 р .;
- з серпня 1964 по листопад 1968 р .;
- з листопада 1969 по грудень 1970 р.
В Афганістані:
- неоголошена війна та повноцінне вторгнення з квітня 1978 по 15 лютого 1989 р.
В Лівані:
- бойові дії у червні 1982 р.
В Лівії:
- робота військових радників та участь у бойових діях на боці режиму М. Каддафі: 1970-91 рр.
- участь у бойових діях в громадянській війні в Лівії: весна 2017 р. – до цього часу.
В Нікарагуа та Сальвадорі:
- участь у бойових діях а також використання «кубинських інтернаціоналістів» для підтримки Нікарагуа: друга половина 70-х – 1990 рр.
В Югославії:
- участь у війні в колишній Югославії російських «добровольців»: 1992-1994 рр.
В Молдові:
- бойові дії у Придністров’ї – 1992 р.
В Грузії:
- бойові дії у Південній Осетії – 1992 р.;
- бойові дії та активна участь в Абхазькій війні: 1992-93 рр.;
- бойові дії та вторгнення до Грузії: 8-22 серпня 2008 р.
У Таджикистані:
- бойові дії у вересень - листопад 1992 р.;
- з лютого 1993 р. по грудень 1997 р.
В Україні:
- бойові дії та вторгнення у Донбасі: 2014 р. – до цього часу.
Внутрішні війни
- Громадянська війна в Росії та війни з національними державами, які утворилися на території колишньої імперії: 1918 – 1922 рр.;
- жовтень 1922 - червень 1931 рр. - боротьба з повстанським рухом народів Середньої Азії, яких радянська пропаганда називала басмачами;
- Перша Чеченська війна (1994-1996 рр.);
- Друга Чеченська війна (1999 – 2009 рр.);
- Контртерористичні операції у республіках Північного Кавказу (1999 р – до цього часу).
Оголошені війни
- Радянсько-фінська війна: з 30 листопада 1939 р. - 13 березня 1940 р.;
- Друга світова війна: 22 червня 1941 р. – 2 вересня 1945 р.
Отже, підсумуємо все вищезгадане, взявши на озброєння творчий метод генерала О. Куропаткіна. За сто років, з 1917 – го по 2019, Радянська Росія, СРСР та Російська федерація провела у неоголошених війнах практично весь час. Можна виокремити не більше 15 років, коли військові втручання в інші країни не здійснювалися. І є три періоди, коли неоголошені війни велися найбільш інтенсивно:
1) на початку існування СРСР, коли більшовики мали надію на всесвітню революцію, яку намагалися підштовхнути за допомогою озброєних формувань та місцевих кадрів «лівого» спрямування. На початку 30-х років, тодішній радянський лідер Й. Сталін зрозумів, що у світі не дуже вітають комуністичні ідеї і замість витрачання купи коштів на підрив стабільності інших держав за допомогою неоголошених воєн, вирішив побудувати надпотужну Червону армію і силоміць привести народи світу до радянського раю. І це в нього майже вдалося, принаймні при ньому колишня Російська імперія досягла піку потужності в сіті;
2) з 1960-х років і до розпаду СРСР неоголошені війни дуже розширили свою географію, перемістившись в основному, в країни Африки та Азії. В результаті під радянським впливом опинилася чи не половина планети, але з іншого боку, на підтримку багатьох «братніх» урядів витрачалося стільки коштів, а найпотужніша війна в Афганістані спровокувала ще й вбивчий моральний ефект на радянське суспільство, що наддержава не змогла надалі підтримувати всі розпочаті нею конфлікти, почала відступати та зруйнувалася під тягарем своїх ідеологічних амбіцій.
3) з початку 2000-х років нове керівництво Росії, вирішивши більшою мірою внутрішні конфлікти на Північному Кавказі, почало активно діяти проти сусідніх держав, використовуючи «зони нестабільності», що були створені при розпаді СРСР – Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, Карабах та ін. для тиску на уряди країн, які утворилися в наслідок краху радянської імперії і притягнення їх у свою політичну орбіту. Далі апетити кремлівських мрійників тільки збільшувалися і на сьогодні вони знову включають в себе країни, які знаходяться у Африці, Азії, та навіть, Південній Америці.
Комусь може здаватися, що активна політика з розповсюдження неоголошених воєн світом збільшує російський вплив. Але це очевидна ілюзія – більшість союзників Кремля сьогодні, як і раніше, за радянські часи, цікавляться тільки кредитами на озброєння, які потім можна не віддавати та доступом до інших ресурсів, які може постачати РФ. Як тільки потік подарунків закінчиться, тут і дружбі прийде кінець, як це було наприкінці 1980-х років. Лідери деяких колишніх республік СРСР бояться московських керівників, граючи роль вірних друзів та чекають моменту, коли можна буде піти від ослабленого союзника, який сьогодні силоміць тримає їх біля себе. Але й ці країни обходяться метрополії недешево, постійно вимагаючи знижки на енергоносії, постачання сировини, зброї та інших поступок. Наразі роздача ресурсів купі країн та розпилення уваги на багато напрямків можуть призвести до політичного та економічного колапсу. Згортання участі у закордонних конфліктах буде сприйнято вдома, як поразка сильної держави на чолі з «непереможеним» президентом. Але і в умовах стогнуючої економіки неможливо довгий час впливати на оточуючий світ, що демонструє, зокрема, приклад Ірану, зовнішньополітична активність якого призводить до наростання внутрішніх протиріч і проблем. Отже, неоголошені війни не вирішують тих завдань, які на них покладають, створюючи тільки видимість успіху та в реальності призводять до збільшення ворожого ставлення до РФ у світі. Більшість надбань, отриманих за допомогою неоголошених воєн, розсипляться в прах тоді, як тільки Москва ослабне економічно та постане перед внутрішніми проблемами. До речі, після свого тріумфального докладу царю, генерал О. Куропаткін за декілька років пережив гіркоту ганебної поразки у війні з Японією. Так і його послідовникам, що зараз очолюють російську державу, її армію і флот, доведеться констатувати безперспективність використання інструменту неоголошених воєн для досягнення успіхів у сучасній геополітиці. Звичайно, якщо сучасна РФ не піде шляхом свого попередника - СРСР, і тоді аналіз її дій буде цікавим тільки історикам.
Немає коментарів:
Дописати коментар