Ленін як коронавірус

"Вчення Маркса всесильне, тому що воно вірне", - сказав у свій час Володимир Ульянов (Ленін) і в той самий час почав корегувати та переглядати великі шмати марксистської теорії. Саме вміння майбутнього пролетарського вождя постійно змінювати свої погляди, переживати своєрідні ідеологічні мутації, проявляти нечувану жорстокість та абсолютний цинізм, в підсумку привело його до влади, яку він жадав понад усе у житті. Без В. Леніна ніколи більшовики не змогли би наблизитись до перемоги та не побудували один з найжахливіших політичних режимів, які існували коли-небудь у світі. І головним натхненником та архітектором цих процесів була людина, яка народилася 150 років тому у провінційному російському місті Симбірськ. В біологічних системах відомі приклади існування абсолютного порядку. Наприклад, у мурашнику нікому з окремих мурах не прийде на думку оскаржити своє становище та кинути виклик «королеві». А під час нападу ворогів рядові мурахі беззаперечно приносять себе у жертву заради виживання свого роду.  Подібну конструкцію на людському рівні мріяв побудувати В. Ленін, розглядаючи себе Деміургом, який ліпить наче з глини, із людства великий мурашник.  Це замислювалося як ідеологічне програмування людських мас, які будуть робити і жити так, як вирішить купка вождів зверху правлячої піраміди. А ті, хто з цим не погодяться, будуть безжально знищені.   

Жорстокість, брехня та пропаганда

Віруси навмання вражають людський організм, вони не мають моралі, совісті, сумління. Так само все життя існував товариш Ленін. Для досягнення своїх цілей він бачив один головний інструмент – примус, який спирався на нечувану жорстокість. Заради справедливості потрібно відзначити, що такі самі були більшість інших більшовицьких ватажків. Але всі вони, в тому числі і Л. Троцький, поступалися вождю, який до останніх днів свого життя вів боротьбу за владу, і стоячи однією ногою у могилі, продовжував  інтригувати та зіштовхувати лобами своїх соратників між собою.  «Чим більшу кількість представників реакційного духівництва і реакційної буржуазії вдасться нам із цього приводу розстріляти, тим краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли і думати», - писав В. Ленін в березні 1922 року у листі до В. Молотова. Він з легкістю позбавлявся не тільки окремих людей, але і цілих прошарків населення своєї країни, які за ленінською теорією були його ворогами. Саме В. Ленін у свій час вимагав перетворити імперіалістичну війну на громадянську, влаштував розруху і голод в Росії. А потім лицемірно рятував безпритульних людей та голодуючих.  

Дивно, але досі небагато хто знає, що систему концтаборів заснував саме В. Ленін, це його своєрідне ноухау. В декреті РНК (Ради народних комісарів) від 14 березня 1919 г. «Про робочі дисциплінарні товариські суди» для порушників трудової дисципліни і осіб, які не виконують норм виробітку без поважних причин, передбачалося покарання до 6 місяців та ув'язнення в таборі примусових робіт. Ідея створення таборів була реалізована в постанові Президії ВЦВК від 11 квітня 1919 г. «Про табори примусових робіт», де вперше законодавчо закріплено існування концтаборів. «У всіх губернських містах повинні бути відкриті табори примусових робіт, розраховані не менше, ніж на 300 осіб кожен ...».  Першими політичними концтаборами стали заклади на Соловках. У 1922 р більшовицька влада передала  в розпорядження ГПУ Соловецькі острови разом з монастирем для розміщення там в'язнів. У постанові РНК СРСР від 10 березня 1925 року Соловецькі табори були прямо названі «Соловецькими концентраційними таборами ОГПУ». 

Але й крім влаштування концтаборів в ленінському арсеналі було багато інших «інструментів» терору. Так, 3 червня 1918 року він пише голові надзвичайної комісії Бакінського Раднаркому С. Тер-Габріеляну: «…передати Теру, щоб він все приготував для спалення Баку повністю, у разі нашестя…»  А ось ще один приклад телеграфного стилю вождя,  того ж року: «Тимчасово раджу призначати своїх начальників і розстрілювати змовників і тих, хто вагається, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини». Жорстокість В. Леніна бере свій початок  принаймні з його молодих років. Ще у 1890-х роках, під час голоду у Поволжі, 21-річний Володимир Ульянов був єдиним представником місцевої інтелігенції, який був принципово проти надання громадської допомоги помираючим від голоду селянам. А пізніше, вже у ранзі вождя Радянської Росії, повчав своїх соратників, що «сентиментальність є не меншим злочином, ніж на війні шкурництво». 

Як це часто трапляється з різними революційними вождями, Ілліч не мав особистої мужності. В 1906-му році, на одному із заміських мітингів біля Санкт-Петербургу, В. Ленін накивав п’ятами, коли почув окрик: "казаки". При цьому інші учасники мітингу залишились на своїх місцях. Молода держава, на чолі якої перебував полум’яний революціонер, робила в ті буремні часи і перші кроки на дипломатичній ниві. Ось як пропонував Володимир Ілліч вести справи з новоствореними країнами - Латвією та Естонію своїм соратникам: «під виглядом "зелених" (ми потім на них і звалимо) пройдемо на 10-20 верст і перевішаємо куркулів, попів, поміщиків. Премія 100000 рублів за повішеного». Діяти таким чином було необхідно тому, що на території цих країн начебто формувалися загони білогвардійців. І не біда, що у відповідь мали бути вбиті цивільні люди. Головне, аби було побільше повішених, щоб інші боялися та були паралізовані постійним страхом перед «країною пролетарів».

Володимир Ленін є батьком сучасної пропаганди. Саме він зробив брехню потужним інструментом радянської політики.  На словах більшовики виступали за рівність усіх та знищення експлуатації. А насправді створили цілу армію рабів, яка працювала в системі, яка вже за часів Й. Сталіна отримала назву ГУЛАГ. «Звільненням» трудящих мас було названо їхнє ще більше поневолення, а на місці Російської імперії виникла закрита тоталітарна держава, яка промивала мізки своїм громадянам всі роки свого існування. До 1913 року Російська імперія за темпами промислового зростання та виробництву зерна впевнено тримала перше місце в світі. За весь час існування СРСР комуністам так і не вдалося досягти скільки-небудь близьких результатів. Зате вони багато разів перевищували царський уряд в нахабній брехні. До більшовиків жодна держава не додумалися перетворити просту господарську статистику в знаряддя політичної боротьби. На жаль і досі серед нас живе достатньо людей, які свято вірять в те, що комуністи досягали якихось захмарних економічних результатів.  

Навесні 1918 року В. Ленін висунув план «монументальної пропаганди». Програма пропонувала розвиток монументального мистецтва як найважливішого засобу агітації. Був складений «Список осіб, яким запропоновано поставити монументи в Москві та інших містах РРФСР», що складався з 66 осіб. До першої річниці Жовтневого перевороту в Москві відкрили 12 пам'ятників. В рамках плану були встановлені десятки скульптур, пізніше тисячі. Жителі частки колишніх радянських республік до цього часу живуть в їхньому оточенні.

Ще на початку XX століття В. Ленін розумів важливість пропагандистської роботи та необхідність підготовки великої кількості агітаторів та пропагандистів. «... пропагандист, якщо він бере, наприклад, то ж питання про безробіття, повинен роз'яснити капіталістичну природу криз, показати причину їх неминучості в сучасному суспільстві, змалювати необхідність його перетворення в соціалістичне суспільство і т. д… Агітатор же, говорячи про ті ж самі питання, візьме найвідоміший усім його слухачам і найвидатніший приклад, - скажімо, смерть від голодування безробітної сім'ї, посилення жебрацтва і т. п… намагатиметься порушити в масі невдоволення і обурення цією кричущою несправедливістю… Пропагандист діє тому головним чином друкованим, агітатор - живим словом…», - пише В. Ленін ще на початку XX ст.  

Пізніше він повертається до важливості спеціального виховання робітників агітаційного цеху: «З приводу пропагандистів я хотів би ще сказати кілька слів проти звичайного переповнення цієї професії мало здібними людьми і приниження цим рівня пропаганди ... Дійсно витриманих принципово і здатних пропагандистів дуже небагато (і щоб стати таким, треба порядно повчитися і понабиратися досвіду), і таких людей треба спеціалізувати, займати їх цілком і берегти суто». А це вже 1920-й рік: «...до мас треба навчитися підходити особливо терпляче і обережно, щоб вміти зрозуміти особливості, своєрідні риси психології кожного шару, професії і т. п. цієї маси».  Як бачимо, пропаганда, а з нею ще й цензура, грали архіважливу роль в більшовицькій політиці.

Епідемія йде на спад

Так само, як кожна епідемія має періоди розповсюдження, піку захворюваності та забуття, так і ленінська ідеологія пройшла подібні етапи. На сьогоднішній день складно знайти у світі послідовників ленінізму, тим більше енергійних та готових до дії. Про Леніна вже не знає сучасна  молодь, його ідеї нікого не збуджують, ключовий клас, на який спирався Володимир Ульянов -  пролетаріат, фактично міг існувати тільки в індустріальних суспільствах і в найближчі роки остаточно зникне. Ленінські теоретичні доробки застаріли та вже нікого не збуджують на революційні звершення. Але інструментарій вождя – страх та пропаганда, досі користується великим попитом в усіх диктаторських режимах сьогодення, як універсальний засіб контролю популяції.  В. Ленін завжди нехтував компромісами, рішуче розмежовувався зі своїми соратниками   та був стійким прибічником насильства, як засобу вирішення всіх проблем. Подивіться на дії сучасного російського керівництва у внутрішній та зовнішній політиці і ви зрозумієте, що справа Ілліча живе, хоч і з іншими кольорами та під іншими знаменами.

«Епідемія ленінізму» спустошувала одну окремо взяту країну більше сімдесяти років. За цей час були спроби реалізувати багато химерних ідей вождя, за що своїм життям заплатили мільйони людей, які не побачили, як будівля СРСР впала, як сухе дерево у 1991-му році. Всі епідемії, в тому числі ті, що призводять до великих жертв, проходять і потроху забуваються. Але людству потрібно пам’ятати не тільки про гігієну рук, аби протистояти коронавірусам, але й про гігієну свідомості, навчатися критичного мислення та адекватності замість бігти за кожним новим вождем, який на тлі обіцянок миттєво покращити життя громадян, насправді може завести їх у глухий кут, вихід з якого може коштувати занадто дорого.